|
Amazigh | Arabisch | Chinees | Duits | Engels | Frans | Hindi | Italiaans | Lingala | Nederlands | Oekraïens | Pools | Portugees | Roemeens | Russisch | Spaans | Farsi | Turks
Tamazight |
العربية |
中文 |
Deutsch |
English |
Français |
Переклад DeepL, крім амазігської (chatgpt) — стежити через смартфон (не турбувати)
Демографія Брюсселя сьогодні Шановні всі, Частина 1: Брюссель — місто, яке не має собі рівних А селянин продовжував орати. Такою є реальність тих, хто вже понад дванадцять років запитує, розглядає та аналізує суворі, невблаганні дані Державної служби соціального забезпечення та Statbel. Ти натрапляєш на структури, які є глибокими, болючими та незручними. Традиційний академічний світ, брюссельські університети, аналітичні центри, такі як BRIO та BISA, мейнстрімні ЗМІ і, насамперед, політики колективно вирішують закрити на це очі. Вони відвертають погляд. Чи є це формою винної недбалості, яка підриває суть демократії та дискредитує майбутнє ? Сьогодні ця медійна тиша порушується. Не думками, не ідеологічними догмами, а сухими цифрами 5-значних кодів NACE, демографічними даними та соціальними детермінантами результатів виборів. Хто сьогодні аналізує Брюссель, натрапляє на чотири незручні істини: реальність політичної маргіналізації понад половини населення Брюсселя, економічну маргіналізацію, структурну недоплату та вилучення доданої вартості. Почнемо з основ міської демократії. Ми часто чуємо, що Брюссель є взірцем європейської громадянської активності та демократії. Дані свідчать про протилежне: Брюссель перебуває у фактичному стані політичної ізоляції понад половини свого населення. Сьогодні 52 % дорослого населення Брюсселя не представлено на виборах на місцевому, регіональному та федеральному рівнях. У таких муніципалітетах, як Брюссель-Місто та Ельсен, цей показник зростає до 59%. Більше ніж половина міста враховується при розрахунку бюджетів та кількості депутатів, не маючи при цьому права голосу в політичній дискусії. Лише обов’язкове голосування для небельгійців, які проживають у країні понад п’ять років, може усунути цю проблему. Ця політична ізоляція, серед іншого, виявляється в економічному відтоку доданої вартості через доходи та фінансові результати підприємств. Щодня 58 % робочих місць у Брюсселі займають коміuter, 37 % — з Фландрії, 20 % — з Валлонії, і це переважно у вищих категоріях оплати праці. Результат? З 39 мільярдів євро, які у 2024 році в Брюсселі було виплачено у вигляді валової заробітної плати, 25 мільярдів євро витікли з міста. Мешканців Брюсселя у їхньому власному місті структурно витісняють на периферію ринку праці — як у плані зайнятості, так і в плані рівня заробітної плати. Безробіття, соціальна допомога та бідність — ось їхня доля, і більше, ніж в інших регіонах, державна політика завдає руйнівного удару. Це підводить нас до найшокуючішого прояву стану опікунства — у службах безпеки. Як гарантувати стабільність серед міського населення, яке економічно маргіналізується, а політично більше ніж наполовину виключається? Шляхом створення правоохоронних сил, які соціологічно відокремлені від населення. Дані RSZ станом на 01.01.2025 р. показують, що частка поліцейських, які проживають у Брюсселі, безперервно знижується вже дванадцять років. Сьогодні 81 % із 13 200 поліцейських, які працюють у Брюсселі, щодня доїжджають до міста. У 2012 році цей показник становив 72%. Згідно з нещодавнім дослідженням, 30% місцевих поліцейських мають міграційне походження, і поліція лише на 1/3 відображає склад брюссельського населення. У пожежній службі 80 % приїжджають на роботу до Брюсселя. У Брюсселі це професійний корпус, до якого навіть не залучаються волонтери. Чи це тому, що вони тоді є «брюссельцями»? А в Міністерстві оборони щодня 88 % із 6 489 військовослужбовців їдуть до Брюсселя, щоб заробляти там на хліб. І ця аномалія структурно субсидується. Місцевий поліцейський, який доїжджає на роботу, заробляє більше, ніж його брюссельський колега, який мешкає в місті; «брюссельська премія» — це відома дискримінація брюссельця, який працює у власному місті. Політика винагороджує поліцію та представників інших професій, які не є мешканцями Брюсселя, замість того, щоб зміцнювати місцеву прив’язаність. А що щодо так часто обговорюваного об’єднання поліцейських зон? Це ризикує лише посилити дискримінацію при наборі персоналу через збільшення масштабів та зменшення впливу брюссельських політиків. Шановні присутні, ця система не є стабільною. Це модель імплозії. У той час як федеральні політики готуються до подальших скорочень у сфері соціального забезпечення та гарантій існування, що особливо вдарить по брюссельцях, земля обирає своє власне насіння та партії, які найкраще представляють її інтереси. Погляньте на приховані виборчі тенденції. Ті 52 %, які сьогодні голосують «проти», не з’являються на дільницях або позбавлені права голосу, також формують реальну перспективу змін, у тому числі в короткостроковій перспективі. І це насіння й надалі проростатиме завдяки освіті, яка стає дедалі різноманітнішою. До 2030 року ця демографічна та соціальна реальність може вже перетворитися на політичний зсув. PVDA/PTB набирає в опитуваннях близько 30%. Досвідчений політик, вихований у середовищі молодіжного центру «Кlein Chicago» та Брюссель-Захід, можливо, візьме кермо влади в свої руки як прем’єр-міністр цього міста. І тоді ситуація кардинально зміниться. Партія, яка представляє все населення та дбає про людей і суспільство, раптом може отримати оперативне управління столицею . Тоді вона одразу ж керуватиме й життєво важливою інфраструктурою Європейського Союзу та НАТО. Можна поставити питання, чи зовнішня поліція та військові сьогодні вже фізично присутні саме через занепокоєння щодо цієї можливої демографічної та політичної корекції історії з боку населення. Нинішня федеральна модель використовує Брюссель як джерело доходів. У міру зростання кількості доїжджаючих вищі доходи від брюссельських робочих місць вилучаються і витрачаються в інших регіонах. Мешканців Брюсселя залучають до працевлаштування в інших регіонах, насамперед у Фландрії, тоді як посади державних службовців та вищого керівного складу залишаються за приїжджими, в тому числі через працевлаштування родичів — давню болючу проблему. Необхідна переорієнтація нинішньої централізаторської політики. Потрібна інституційна реформа, яка надасть Брюсселю можливість повноцінно розвинути свій потенціал у рамках рівноправної регіональної структури. Більша автономія у сфері політики безпеки, набору державних службовців, освіти та зайнятості є цілком очевидною. При цьому систему премій можна змінити: житло та бонуси для тих, хто живе й працює в місті та поділяє його різноманітність. Нарешті народ обирає ту партію, яка йому служить. Чи не настав час, щоб цей колоквіум, академічне середовище, урядові кола, політика та ЗМІ об’єдналися, щоб відкрити очі на незручну правду, яку відображають цифри, представлені тут сьогодні. Для подальшого аналізу всіх цих даних у розрізі муніципалітетів, провінцій, регіонів та Бельгії див. посилання нижче.
Це підводить нас до елементарної математики майбутнього. Адже той, хто вважає, що нинішня федеральна модель виключення та економічного збагачення витримає випробування наступних десятиліть, ігнорує демографічну динаміку, яка вже сьогодні нестримно розвивається у напрямку 2050 року. Погляд на чверть століття вперед у соціології — це не просто припущення. Це сукупність складу населення, народжуваності та смертності, міграційного балансу та переїздів, що вже сьогодні простежується в реальних цифрах та прогнозах. Погляньте на криву: під час Всесвітньої виставки 1958 року 7 відсотків мешканців Брюсселя мали міграційне походження. У 1970 році цей показник становив 20 відсотків, і після трьох десятиліть інтенсивних переїздів та міграції процес знелюднення вдалося зупинити лише у 2000 році, коли половина мешканців Брюсселя мала міграційне походження. Сьогодні цей показник становить 86 відсотків, включаючи онуків іноземців, які стали громадянами Бельгії. А до 2050 року 95 відсотків населення Брюсселя матиме міграційне походження. Це не ідеологічне чи бажане твердження; це демографічна математика. Брюссель — місто з найсильнішим зростанням міграційного походження у світі, яке відбулося надзвичайно мирним чином. Давайте називати речі своїми іменами, чітко і без вагань . Те, що відбулося в Брюсселі, не було «заміною населення». Це було знелюднення. Історичний відтік населення, що розпочався у 1970 році й тривав аж три десятиліття . Саме міжнародна імміграція сповільнила цей демографічний спад, остаточно зупинивши його лише близько 2000 року . Давайте подивимося правді в очі: без міграції та її нащадків Брюссельський регіон сьогодні налічував би менше ніж 200 000 мешканців. А справжня, що викликає суперечки, правда полягає в соціально-економічній трансформації цього населення. Поки стереотипний образ Брюсселя вперто застряг у бідності, відсталості та небезпеці, відбувається освітня та соціальна трансформація безпрецедентних масштабів. Протягом найближчих 24 років два покоління випускників початкової та середньої школи перейдуть до вищої освіти та на ринок праці. Це становить половину населення працездатного віку, яке до 2050 року буде замінено, тоді як третє покоління ще сидітиме за шкільною партою. Виходячи з динаміки сучасного рівня освіти, через 25 років три чверті брюссельців у віці від 25 до 64 років матимуть вищу освіту, у Фландрії — дві третини, а у Валлонії — добру половину. Проте Брюссель і надалі залишатиметься демографічним двигуном Бельгії. За останні 35 років до інших регіонів переїхало стільки ж мешканців Брюсселя, скільки зараз населення Брюсселя, а саме 1,255 мільйона. Це, до речі, є головним приводом того, що у 2025 році практично не спостерігалося приросту населення, оскільки 43 339 брюссельців шукали своє майбутнє в інших регіонах. І ця кількість у майбутньому, швидше за все, зростатиме, а не стагнуватиме. Історичні відмінності між брюссельськими муніципалітетами в плані освіти та зайнятості зникнуть внаслідок внутрішніх міграційних процесів; у 2025 році вже 63 874 мешканців Брюсселя переїхали жити в інший брюссельський муніципалітет, у тому числі з бідніших муніципалітетів до багатших. А педагогічний склад зазнає протягом наступного чвертьстоліття справжньої трансформації. Адже частка вчителів з міграційним походженням значно зросте, з повагою до вибору одягу жінок. Зараз щодня 53 % педагогічного персоналу доїжджає до Брюсселя, і це також зміниться. При цьому Брюссель залишається непереборним магнітом для найкращих міжнародних талантів. І через цю динаміку класична політична еліта Фландрії стикається зі своїм найбільшим історичним парадоксом. Адже яка освітня мережа забезпечує ту якість і перспективи, яких прагне ця високоосвічена, різноманітна маса? Нідерландськомовна освіта. Незалежно від того, чи усвідомлює це традиційна політика, чи створює для цього умови, чи перешкоджає цьому, частка нідерландськомовної освіти, як і в минулому, буде неухильно зростати в Брюсселі. Цей розрахунок настільки ж простий, як і несподіваний: до 2050 року половина населення Брюсселя матиме нідерландськомовне, а отже, «фламандське» походження, якщо пропозиція шкіл відповідатиме попиту. Про «первісне фламандське походження» тоді вже давно не йтиметься . Населення Брюсселя соціологічно та культурно «перефламанджується». Для групи брюссельців із первісно франкомовним походженням, яка дедалі зменшується, це вже не буде проблемою. Не тому, що традиційні фламандці відвоюють місто, а тому, що надзвичайно різноманітне молоде населення сприйме фламандську мову та культуру як найважливіший засіб соціальної мобільності та суспільного успіху. Фламандська присутність у Брюсселі буде різноманітною — або її не буде взагалі. До початку XIX століття житель Брюсселя був переважно фламандцем. Після подальшої францизації з 1970 року він, разом із корінними франкомовними, становить меншину в Брюсселі. Але завдяки нідерландськомовному навчанню ситуація змінюється. «Фламандська присутність» у своєму новому, різноманітному та нідерландськомовному складі стає цементом Брюссельського регіону — економічно, політично та культурно. І мова, якою розмовляють вдома, на відміну від проблематизації цього питання, залишиться важливим чинником у багатій багатомовності брюссельців. Брюссельський фламандець, як «експерт з власного досвіду», найкраще зможе вказати шлях усім «меншинам». Це має великі інституційні наслідки для «фламандської» мовної політики. Нинішні «перешкоди» для нідерландськомовної освіти в Брюсселі будуть усунені під час майбутніх державних реформ. Нинішнє виключення брюссельців з державних посад у їхньому власному місті буде поступово скасовано. Брюссель перетвориться на європейську метрополію, якою він по суті є, з Фламандським та Валлонським Брабантом як потужним, інтегрованим тилом, що співпрацює у сферах економіки, добробуту, соціального забезпечення та культури. Роботизація та штучний інтелект можуть перетворити брюссельську метрополію на «Кремнієву долину на березі Зенни». Таке посилення взаємодії з тиловою територією та підвищення рівня освіти в Брюсселі призведуть до значного зростання економічної активності та ваги міжнародних і фінансових інституцій у столиці. До 2050 року рівень зайнятості в Брюсселі стане найвищим серед трьох регіонів. Матриця щоденних поїздок на роботу зміниться. А як щодо іншої незручної статистики: злочинності? Цікава й недостатньо досліджена статистика злочинності, що ведеться поліцією, дає уявлення про те, хто найбільше страждає від злочинності. І це не, як часто подають у ЗМІ, рівень злочинності серед населення. Лише кожен третій поліцейський має міграційне походження, і це стосується нижчих поліцейських посад без кар’єрних перспектив. Ця диспропорція до 2050 року повністю зміниться. Набір персоналу буде місцевим і репрезентативним та зможе розраховувати на повну співпрацю населення, насамперед молоді. Це забезпечить реальну безпеку та глибоке почуття безпеки. Різноманітна поліція, що відображає населення Брюсселя, завдасть удару по самому серцю злочинних мереж. Міграція та надання притулку також є показником історичної необхідності виживання міста. Без міграції Брюссель був би мертвим містом. Міграція залишається запорукою майбутнього, у тому числі й для Брюсселя. Можливо, це тема для наступного колоквіуму. Політичний перехід, перед яким стоїть Брюссель, більше ніж будь-який інший регіон, відволікає увагу від класичних політичних центрів та (міжнародних) служб безпеки. Політичний ландшафт та архітектура безпеки Брюсселя будуть перекроєні демократичним голосом мешканців Брюсселя, які завдяки набуттю громадянства та розширенню нідерландськомовної освіти матимуть дедалі більше «фламандського» походження. Не Брюссель потребує Фландрії, а Фландрія — Брюсселя. Пані та панове, я завершую свою промову. Брюссель — це не колонія. Брюссель — це не окупована територія, яку потрібно тримати під контролем за допомогою чиновників-комівояжерів та військових. Брюссель, високоосвічена, надзвичайно різноманітна та самосвідома метрополія, через свої школи закріпиться у своєму історичному фламандському корінні, щоб забезпечити своє міжнародне майбутнє, яке принесе користь усій Бельгії. Дані не брешуть, демографія — основа будь-якої соціальної науки, як ще у 1968 році зазначав професор Франс Ван Мехелен у своєму курсі з демографії, є математично беззаперечною. Брюссель — це майбутнє Бельгії. Дякую вам. Ян Хертоген, соціолог
www.npdoc.be/brussel
- З текстом виступу можна ознайомитися на цьому сайті. Посилання на дані та джерела: оновлення знаходяться в процесі підготовки або їх можна замовити.
www.npdoc.be/migratieachtergrond
- за регіоном, провінцією, муніципалітетом
Для коментарів, запитань та
пропозицій:
jan@hertogen.be
|
